Маємо отриману ділянку в дачному поселенні. Землю обробили, будинок збудували. Сусідські стосунки влаштували. Вони виявилися милі та дружелюбні люди. Дача стала для нас віддихом від міського життя.
Нашому поселенню багато років, всі один одного знають та допомагають. Але в родині не без чорних варіантів. Є у нас одна неадекватна особа: пише скарги, постійно скандалить, тому що їй нічого не подобається. То траву не там скосили, то дерево не так срубано. Але ми вважаємо її місцевою цікавинкою. Звикли за стільки років, не ображаємось. Тільки посміхаємось іноді.
Але з недавнього часу поїздки на дачу стали мене напружувати. Справа в тому, що сусідній будинок купила сім'я.
Ми вже спробували з ними налагодити хороші стосунки. Люди порядні, не п'ють. Бур'ян викосили, будинок відремонтували, квітники влаштували. І порадою щодо будівництва чи городу не раз допомогли.
Хороші стосунки із близьким сусідом — запорука спокійного життя. Він і з ділянкою позначиться, і небажаних гостей вигонить. Та на мій погляд краще вже півоумна клюкувати, ніж наш новоселець. Його дружина собі зайвого не дозволяє. А от чоловік з людей, які не звикли зайвий раз запитувати дозволу.
Справа в тому, що у нас у поселенні не вважається без запрошення зачіпати чужий паркан. Усім так спокійніше. Зазвичай до калитки постукаємо, покричимо, і сусід виходить. Або не виходить. Але це залежить від його бажання та зайнятості.
Цей самий сусід заходить до нас на ділянку як до себе додому. Без клику, без запрошення. Знадобиться йому щось — він калитку розчиняє і крокує, мов так і треба. Я вважаю, що це нечемно, адже хтось міг бути зайнятий.
А час для спілкування повинен бути відповідний.
А тут доводиться все справи збоку відкладати і з сусідом розмовляти. Безцеремонність його якась за межами. Може і у дім зайти без стукання. Одного разу я навіть налякалась. Знала, що в домі сама, чоловік у місто від'їхав. В'яжу собі спокійно, і раптом у кімнату заходить це диво.
Останньою краплею стало останнє пригода. Була я, вибачте за деталі, у туалеті. Раптом чую: знову сусід без дозволу в дім зайшов. Я розлютилась, вийшла і стала обурюватися: в місті ж не ходиш до сусідів без запрошення, не лізеш у квартири.
А він відповів, що нічого такого в цьому не бачить. Зачому устрашують церемонії, я же, каже, по-простому, по-дерев`яному, чого ти ругаєшся.
От і поясни такій людині, що він поступає неправильно. Мені неприємно, коли до нас на ділянку без дозволу приходять, та ще постійно. Раз або два таке можна терпіти, але не нескінченно.
Псувати стосунки з сусідами зовсім не хочеться. Ось і думаю тепер - посваритися і спокійно провести час на власній ділянці чи терпіти безцеремонність сусіда на шкоду своїм особистим межам.
Дружба, це, звичайно, гарно, але я не люблю таку несмак. Вважаю, що потрібно поважати чужий особистий простір. Задумалась про те, щоб виховати сусіда і також прийти до нього без запрошення. Але виховання не дозволяє.
Судя по всему, автор и есть та самая сварливая баба. А соседу можно было сразу намекнуть, что вы такие нелюдимые