Велика рогата худоба як у фермерських господарствах, так і у приватників найчастіше утримується в одному спільному приміщенні. У такому разі захворювання однієї тварини негайно призводить до швидкого поширення вірусу. Однією з небезпечних хвороб при розведенні ВРХ є інфекційний ринотрахеїт, який найчастіше вражає телят, призводячи до їхнього падежу. У цій статті детально розглянемо це захворювання, а також методи боротьби з ним.
Що це за хвороба
Інфекційний ринотрахеїт (ІРТ або бульбашковий висип) у ВРХ є гострим вірусним захворюванням, що проявляється лихоманкою, загальним пригніченим станом, кон'юнктивітом і навіть некротичними ураженнями різних органів. Найчастіше подібні проблеми виникають у господарствах із промисловим типом розведення, де присутня велика концентрація поголів'я.
Історична довідка
Хворобу було виявлено 1950 року в США, тоді її було описано під різними назвами. Вперше відома сьогодні назва була озвучена 1956 року. Захворювання зареєстровано практично у всіх країнах світу.
Економічний збиток
Збиток, заподіяний ІРТ, досить значущий. Хвороба охоплює від 5 до 100% стада, до того ж відбувається падіж тварин, який може досягти 18%. Крім цього, відбуваються збитки, пов'язані з вимушеним забоєм, зниженням надоїв і втратою молока, а також витратами на проведення ветеринарних заходів. Економічний збиток складається з:
- зниження надою - до 60%;
- недоотримання приплоду - від 10 до 30%;
- падежу телят - до 20%;
- яловості корів - до 30%.
Збудник, джерело та шляхи зараження
Збудником є вірус герпесу, який присутній на слизових оболонках носа і статевих органах. Що вища температура, то швидше вірус буде вбито. Швидко позбутися вірусу можна за допомогою етилового спирту, ацетону, хлороформу. Найчастіше вірус передається респіраторним, фекально-оральним або статевим шляхом, а також під час інших прямих контактів. Крім цього, заразитися можна через:
- повітря;
- корм;
- комах;
- молоко;
- обладнання ферми;
- ветеринарні інструменти;
- у процесі осіменіння.
Симптоми та перебіг хвороби
Перші симптоми можна побачити через 10 днів після того, як вірус проник в організм. У хворої тварини піднімається температура, частішає дихання і знижується чутливість. Фактично тварина перебуває в пригніченому стані. При цьому видно слиз, що стікає з носа, який поступово стає гнійним. Крім цього, відбувається формування фіброзних утворень із виразками. Респіраторна форма діагностується у телят і молодих тварин, у більш дорослих набагато рідше.
Серед характерної симптоматики виділяють:
- прозорі виділення з носа;
- кашель;
- переповнення слизових носоглотки;
- слину з присутністю піни.
У дорослих розвивається ІПВ, ураження герпесом на генітальному рівні. Досить часто інфекція протікає в прихованій формі. Клінічні прояви у корів проявляються у вигляді запалень піхви, висипань вузликового висипу, що поступово перетворюється на виразки. Бики страждають від появи вузликового висипу завбільшки з голівку шпильки. У результаті відбувається порушення статевої циклічності та тривале безпліддя.
Діагностика
Збудник інфекції після проникнення в слизову оболонку починає досить швидко розмножуватися, призводячи до появи запалення і відлущування тканин епітелію. До вогнища запалення прагнуть білі кров'яні тільця, на яких накопичується вірус і таким чином поширюється лімфою, кров'ю та в більшості органів.
Діагностику розпочинають на основі різних даних, проте остаточний діагноз можливо встановити лише лабораторними методами, досліджуючи матеріал на різні інфекції. Взяття матеріалу здійснюють на першій стадії захворювання, при цьому важливо враховувати форму, в якій проявляється захворювання. Роблять це за допомогою стерильних тампонів із вати або марлі. Тампони прибирають у пробірки з фізіологічним розчином. Аналізи беруть практично відразу після смерті. Парні сироватки для дослідження рівня антитіл роблять з аналізів, узятих на початку хвороби і через 3 тижні. Зібраний аналіз направляють у лабораторію в обов'язковому порядку в спеціальному термосі з охолодженням. Сперму досліджують протягом доби після забору. Крім цього, можливо провести ретроспективну і диференціальну діагностику.
Патологоанатомічні зміни
Обстеження полеглих тварин проводять на присутність таких проявів:
- запалення носа;
- крововиливи на слизових;
- запалення лімфовузлів;
- розширення легень;
- запалення кон'юнктиви.
Лікування
Для лікування використовують гіперімунні сироватки, створені на крові тварин, які перенесли захворювання. Найоптимальнішим варіантом застосування є аерозольне використання засобу. Це дає змогу препарату потрапити відразу на уражені ділянки слизової. Крім цього, можна вводити сироватку парентерально, але це досить трудомісткий спосіб.
Для лікування і профілактики рекомендують використовувати такі медикаменти, як Альбувір або Ендовіраза:
- Перший засіб у вигляді 10% розчину для профілактики дають тваринам із розрахунку 0,03 мл на 1 кг ваги два дні поспіль. Молодняк поять двічі на місяць з інтервалом у тиждень. Для лікування доза збільшується вдвічі, лікування триває до 7 днів поспіль.
- Ендовіразу використовують для інгаляцій або безпосереднього впорскування в ніс. Роблять це 1 раз на добу. Лікування проводять протягом 5 днів з інтервалом до 3 діб.
Крім цього, хворим призначають відхаркувальні засоби, які допоможуть прибрати мокротиння. Групове лікування рекомендує використання гідрокарбонату натрію або скипидару.
Карантинний режим
Найчастіше, якщо в господарстві виникає спалах такого захворювання, його визнають неблагополучним. На його території починають діяти деякі обмеження та заборони:
- на перегрупування тварин;
- на переміщення худоби;
- вивезення продукції допустиме тільки після проведення знезараження.
- усіх хворих ізолюють;
- здорових у терміновому порядку вакцинують;
- весь інвентар дезінфікують;
- трупи утилізують;
- проводять інструктаж персоналу і забезпечують його спецодягом і взуттям;
- усі приміщення знезаражують;
- заражених биків вибраковують;
- осіменіння проводять ректоцервікальним методом.
Обмеження залишають ще на 3 місяці після додаткового підтвердження повного одужання. Перед цим проводять останню дезінфекцію.
Імунітет після перенесеного захворювання
Тварини, які одужують після правильно застосованого лікування, отримують імунітет до хвороби тривалістю до 2 років. Також можлива його передача телятам під час годування молоком. Однак навіть присутність резистентності до збудника не гарантує повного одужання, адже ще протягом 6 місяців і більше тварина може бути розповсюджувачем хвороби без присутності симптомів.
Вакцинація та інші заходи профілактики
Для того щоб мінімізувати шанси спалаху ІРТ і формування повноцінного річного імунітету, застосовують вакцинацію. Крім цього, для профілактики використовують такі способи:
- діагностика та вакцинація нового поголів'я;
- застосування дезінфекційних бар'єрів;
- дезінфекція всіх приміщень під час технологічних перерв;
- нормальні умови для утримання та годівлі;
- лікування та профілактика інших захворювань.