Вирощування пшениці за технологічним процесом істотно відрізняється від вирощування садових і городніх рослин. Зокрема, це стосується вимог, які висуває дана зернова культура до складу ґрунту. Про те, які мінеральні елементи та органічні підживлення потрібні пшениці впродовж періоду вегетації, які особливості їх внесення під озимі та ярі посадки, а також про багато інших тонкощів застосування добрив на пшеничних полях - далі у всіх подробицях.
Коли потрібно підживлювати пшеницю
Вегетаційний період будь-якої зернової культури, зокрема пшениці, заведено умовно ділити на три основні етапи:
- проростання насіння і поява молодих сходів;
- вихід у трубку (цим терміном іменується стадія активного росту надземної частини колоса);
- формування, наливання й остаточне дозрівання зерна.
Важливою умовою правильного розвитку рослини на кожному зі згаданих етапів є збалансоване живлення, проте його склад у міру росту та дозрівання колоса суттєво змінюється.
Крім того, фази розвитку пшениці, посадженої восени та навесні, за календарними термінами не збігаються, тому для озимих і ярих посадок використовуються різні графіки внесення добрив.
Поживні речовини для пшениці
Хорошу врожайність зернових забезпечує комплексна дія таких мінералів:
- азот;
- калій;
- фосфор;
- кальцій;
- сірка;
- магній.
Крім того, пшениця потребує низки мікроелементів, зокрема, міді, марганцю, заліза, цинку, молібдену та хлору. Саме вони відповідають за правильне протікання клітинних процесів у колосі та зрештою створюють необхідні умови для його дозрівання.
Для озимої
Особливістю озимої пшениці є пролонгований термін вегетаційного циклу, причому формування кореневої системи може відбуватися в умовах досить низьких температур. Якщо в цей момент у ґрунті не буде потрібної кількості поживних речовин, структура колоса не зможе сформуватися, і про гарний урожай можна забути.
Вегетаційний період озимої пшениці пов'язаний із підвищеним споживанням таких мінеральних речовин, як азот, фосфор і калій.
Так, тонна зерна, вирощеного на родючому ґрунті, збіднює його склад за основними елементами живлення в середньому на таку кількість:
- азот - втрата 30-35 кг;
- фосфор - втрата 10-13 кг;
- калій - втрата 20-30 кг.
А якщо врахувати, що частина поживних речовин у міру дозрівання колоса переходить із кореневої системи рослини до надземної, то споживання відповідної групи мінералів насправді виявляється ще вищим.
Основну частину азоту і фосфору культура поглинає на стадії виходу в трубку, а, якщо бути точнішим, то, залежно від кліматичних умов і дозування добрива в землі, - або в період кущіння і молочної стиглості, або на етапі цвітіння.
У середньому потреба озимої пшениці в азотно-фосфорно-калійних компонентах у міру розвитку рослини виглядає так:
| Елемент живлення | Фаза споживання |
| Азот | На всіх етапах |
| Фосфор | Початкова стадія вкорінення, формування кореневої системи, накопичення в клітинах надземної частини до виходу в трубку включно, але особливо на етапі кущіння |
| Калій | Проростання, формування, цвітіння |
Якщо прийняти загальну дозу споживаних озимою пшеницею мінералів за одиницю, то протягом основних етапів вегетації рослини засвоєння добрив відбувається в таких пропорціях:
- проростання і формування сходів - від 0,3 до 0,4 необхідної кількості;
- вихід у трубку - половина від усього обсягу;
- дозрівання зерна - решта (приблизно 0,2 від загальної норми).
Для ярої
Яра пшениця характеризується потужнішою кореневою системою, а тому її вибагливість до ґрунту не настільки суттєва. При цьому йдеться не про загальну кількість мінеральних добрив, які мають знаходитися в землі, а саме про якість підготовки поля. Наприклад, таке поняття, як денітрифікація, тобто втрата азоту через погану аерацію, ярим посадкам пшениці загрожує дещо менше, ніж озимим.
Ще однією особливістю ярого способу вирощування пшениці є те, що в цьому випадку, крім кореневих підживлень, широко застосовується також обприскування. Тільки такий метод може бути продуктивним для внесення добрив за несприятливих погодних умов, наприклад, у період сильної посухи або раптового похолодання.
Які інструменти потрібні для внесення добрив
Для внесення підживлення на поля пшениці використовується така сільськогосподарська техніка:
- роторний розбризкувач;
- сівалки зернотукові;
- машина для внутрішньоґрунтового внесення гранульованих добрив і насіння;
- машина для внутрішньоґрунтового внесення рідких мінеральних добрив.
Сучасна методика обробітку сільськогосподарських культур на великих площах передбачає здійснення постійного контролю за станом посівів за допомогою супутникового моніторингу. Ця система дає змогу вчасно помічати можливі проблеми з вегетацією і своєчасно вирівнювати негативну динаміку, що намітилася.
Різновиди добрив
Загальноприйнята класифікація добрив передбачає поділ їх на дві великі групи - мінеральні та органічні. Мінеральне добриво, своєю чергою, може бути простим або складним. У першому випадку воно призначене для збагачення ґрунту одним конкретним макро- або мікроелементом, у другому - є комплексом з декількох мінералів.
Так, класичним прикладом складних (або, як їх частіше називають, комплексних) добрив є:
- амофос (фосфорнокислий амоній) - азот + фосфор;
- діамофос (гідрофосфат амонію) - азот + фосфор;
- діамофоска (ДАФК) - азот + фосфор + калій;
- амофоска (АФК) - азот + фосфор + калій;
- азофоска (нітроамофоска) - азот + фосфор + калій.
Комплексні добрива, що містять усі три основні макроелементи, необхідні для розвитку більшості рослин, зазвичай позначають абревіатурою NPK, яка складається, відповідно, з трьох загальноприйнятих символів зазначених хімічних елементів (N - азот, P - фосфор і К - калій).
Азотні
Азот відіграє важливу роль у формуванні надземної частини рослини й активному наборі зеленої маси. Якщо говорити про пшеницю, то цей елемент їй також необхідний для вироблення білка, що входить до складу клітини.
До азотних добрив належать нітрати й амонії. Перевага другої групи полягає в тому, що, будучи позитивно зарядженими, ці сполуки краще утримуються в ґрунті й не вимиваються з нього опадами. З іншого боку, більш мобільні нітрати легше досягають кореневої системи і вже в ній перетворюються послідовно в амоній, амонійну кислоту і потім - у протеїн.
Серед найбільш відомих різновидів добрив азотної групи варто назвати:
- карбамід (сечовина);
- аміачна селітра;
- вапняно-аміачна селітра;
- натрієва селітра;
- калієва селітра;
- кальцієва селітра;
- сульфід амонію;
- сульфат амонію;
- ціанамід кальцію;
- безводний аміак;
- аміачна вода;
- хлористий амоній тощо.
Комплексні добрива амофос і діамофос, незважаючи на те, що в них, крім цього елемента, входить також фосфор, за деякими класифікаціями також відносять до азотних.
Калійні
- Калій виконує в розвитку рослини кілька важливих функцій:
- забезпечує збалансовану зарядженість внутрішньої та зовнішньої частини клітини (електрохімічний баланс);
- переміщує продукти фотосинтезу між різними частинами колоса;
- активізує деякі ферментні процеси;
- зберігає тургорний тиск - напружений стан оболонки клітини
Дефіцит калію проявляється в ослабленні стебла злаку та уповільненні його росту. Як і у випадку з нестачею азоту, нестача калію призводить до пожовтіння та всихання пагона, але цього разу проблеми починаються не з нижнього, а, навпаки, з верхнього листя і рухаються до основи колоса. Загалом, дефіцит калію на пшеничному полі за зовнішніми ознаками дуже схожий на наслідки посухи.
Проблема насичення кореневої системи рослин калієм полягає в тому, що цей елемент вирізняється низькою мобільністю і тому важко засвоюється, крім того, для того, щоб дотягнутися до позитивно заряджених іонів, пшениці потрібно розвинути досить потужну кореневу систему.
Ось чому за несприятливих погодних умов, наприклад, низьких температур, підвищеної вологості та інших чинників, що перешкоджають розвитку коренів або спричиняють їхні захворювання, навіть достатня кількість калію в ґрунті не розв'язує проблему належного насичення посівів цим важливим для їхнього росту елементом.
До калійних добрив, що використовуються для підживлення сільськогосподарських культур, належать такі препарати, як:
- калійна сіль;
- калійна селітра;
- карбонат калію (вуглекислий калій);
- сульфат калію (сірчанокислий калій);
- сульфат калію-магнію (калімагнезія);
- хлорид калію (хлористий калій).
Крім того, як джерело калію застосовують також комплексні добрива, зокрема амофоску, діамофоску, азофоску тощо.
Фосфорні
Фосфор є ключовим елементом у багатьох внутрішньоклітинних процесах, що відбуваються в тканинах рослин. Поряд з азотом, калієм, киснем, вуглецем і воднем, він входить до хімічної формули клітинної мембрани, багатьох молекул, у т. ч. дезоксирибонуклеїнової кислоти, забезпечує енергетичний обмін і взаємну інтеграцію клітин рослинного організму.
Показово, що навіть за високого вмісту фосфорного компонента в ґрунті пшеничні посіви з вдячністю відгукуються на додаткове внесення добрив цієї групи, бо саме вони дають змогу кореневій системі злаку боротися з численними патогенними ґрунтовими шкідниками, що вражають посіви, особливо в разі порушення правил сівозміни та тривалої висадки зернових на одній і тій самій площі.
Основним видом фосфорних добрив є суперфосфат - простий або подвійний. Але частіше цей елемент все ж таки використовують у складі різних комплексних препаратів, до яких, крім названих вище, також належать:
- метафосфат калію;
- фосфоритне борошно;
- кісткове борошно та ін.
Доступність фосфору для коренів пшениці та оптимальний вибір відповідного складу підживлення безпосередньо залежать від кислотно-лужного балансу ґрунту. Так, у нейтральному і слаболужному ґрунті фосфати калію і заліза засвоюються найкраще, в той час як малорозчинні солі, утворені фосфором з кальцієм у лужному ґрунті і з алюмінієм або залізом у кислотному, для пшениці виявляються майже недосяжними.
Вирішити цю проблему допомагає внесення фосфорних добрив безпосередньо під час посіву або прямо перед ним, причому обов'язково в поєднанні з азотними добривами у формі амоніїв. У цьому разі ніжні паростки злаку не вступають у безпосередній контакт із фосфорною кислотою, і елемент встигає трансформуватися в більш безпечні для посадок форми.
Кальцієві
Наступний мінерал, необхідний для нормального розвитку пшениці, - це кальцій. Він відповідає за формування тонких кореневих відростків, входить до складу мембрани клітини та є основним матеріалом, з якого складається сполучна тканина. Крім того, саме кальцій забезпечує фіксацію і транспортування між різними частинами рослини інших поживних речовин, наприклад, калію.
За дефіциту кальцію в рослини насамперед страждає коренева система, а потім, як наслідок, знижується процес кущіння. Особливо часто ця проблема виникає на ґрунтах з підвищеною кислотністю і максимально яскраво проявляється у молодих пагонів. Але коли на пшеничних полях використовується такий агротехнічний прийом, як розкислення ґрунту шляхом внесення в нього вапна, окрім поліпшення загальної структури ґрунту, також збільшується доступність для пшениці кальцію, зокрема, за рахунок певної нейтралізації надлишку марганцю, заліза та алюмінію.
Серед препаратів, що дозволяють усунути нестачу кальцію в ґрунті, варто назвати:
- сульфат кальцію;
- кальцієву селітру;
- мелену крейду;
- мергель;
- доломітове вапно;
- мелений вапняк;
- палене вапно;
- гашене вапно;
- вапняний туф;
- торф'яну золу.
На малих площах і приватних присадибних господарствах наситити ґрунт кальцієм можна також за допомогою пічної золи або товченої яєчної шкаралупи.
Сірчані
Поряд з азотом, сірка відіграє важливу роль у процесі росту та регенерації клітин і є складовою частиною клітинного білка. На дефіцит сірки пшениця реагує так само, як і на нестачу азоту, проте ці симптоми можуть проявлятися більш яскраво.
Основну частину сірки пшениця споживає з ґрунту у формі сульфатів, які добре розчиняються у воді й тому легко засвоюються кореневою системою. Однак, за порушення правил сівозміни, вміст цього елемента в ґрунті різко скорочується, тож без додаткового внесення таких препаратів, як сульфати амонію, магнію, натрію, калію чи марганцю, врожайність посівів може сильно постраждати.
Джерелом сірки, крім названих сполук, є також гіпс, калімагнезія, сланцева зола, суперфосфати, гранульована сірка. Крім того, сірка міститься в органічних добривах (торфі, гної тощо), звідки вивільняється повільно в процесі природної мінералізації, що чинить на розвиток пшениці сприятливішу дію. Саме з цієї причини у високородючих і добре гумусованих ґрунтах нестачі сірки зазвичай не буває, і в застосуванні мінеральних добрив, що містять цей елемент, потреби немає.
Магнієві
Магній необхідний пшениці насамперед для утворення хлорофілу, який, як відомо, відіграє ключову роль у протіканні фотосинтезу. Крім того, цей елемент, поряд із фосфором, забезпечує низку важливих внутрішньоклітинних процесів у рослинних тканинах.
До магнієвих підгодівель належать: магній сірчанокислий, сульфат магнію, фосфат магнієвий, карналіт, каїніт, а також магнезит, вермикуліт і доломітове борошно, які здатні виділяти магній у разі їхнього використання на ґрунтах із високою кислотністю.
Органічні
Органічними добривами називають такі склади підгодівлі, в яких основні поживні елементи представлені у формі природних сполук, як правило, різних біологічних залишків. До цієї категорії належать: гній, пташиний послід, компост, торф, тирса, мул, деревна кора, фекалії тварин, солома, сидерати, а також різні побутові та господарські відходи.
Головний недолік органічних добрив полягає в їхній дорожнечі, яка, своєю чергою, пояснюється повільнішим і складнішим процесом виробництва такого матеріалу, порівняно з технологією виготовлення різних мінеральних складів і хімічних сполук.
Ось чому на масштабних площах, де вирощується пшениця, використання органіки здебільшого є розкішшю, що ставить виробничий процес на межу рентабельності. З іншого боку, на бідних і виснажених ґрунтах гарний врожай отримати також неможливо, а отже, внесення органіки стає об'єктивно необхідним.
Щоб не доводити поле до такого критичного стану, слід виконувати правила сівозміни та застосовувати органічні добрива в процесі вирощування попередніх пшениці культур.
Відео: Супер урожай на зернових із застосуванням органічного добрива
Норми витрати органіки, залежно від виду ґрунту, становлять:
- для чорнозему - від 20 до 25 т на 1 га;
- для сірих опідзолених і дерново-підзолистих ґрунтів - від 30 до 35 т на 1 га.
Вологі або, навпаки, пересушені піщані ґрунти найкраще удобрювати не гноєм, а шляхом висаджування сидератів з одночасним внесенням мінеральних добрив фосфорно-калійної групи.
Пропорції елементів живлення
Для нормального розвитку пшениці важлива не тільки, а, можливо, й не стільки наявність у ґрунті всіх необхідних поживних речовин, скільки їхнє оптимальне співвідношення, адже в разі порушення припустимих пропорцій одні сполуки починають нейтралізовувати дію інших, перетворюючись, таким чином, із добрив на токсини.
Згідно із загальноприйнятими рекомендаціями, ідеальне співвідношення азоту, фосфору і калію для пшениці становить 3:2:2. Водночас конкретні норми внесення основних макроелементів на пшеничні поля залежать від кліматичних умов і способу вирощування культури (озимої чи ярої).
Загалом базові показники необхідної дози азоту, фосфору та калію, з розрахунку в кілограмах на тонну зерна, виглядають так:
| Природна зона | Озимий спосіб, NPK | Яровий спосіб, NPK |
| Чорнозем'я | 25,6/9,2/15,7 | 31,3/10,3/19,0 |
| Поволжя | 27,7/8,2/17,2 | 30,2/11,2/19,9 |
| Нечорнозем'я | 27,3/7,9/23,2 | 29,1/10,6/21,0 |
| Північний Кавказ | 28,9/9,0/20,8 | 30,8/12,07/25,34 |
| Урал | 28,05/7,97/24,3 | 29,9/10,7/22,0 |
Методика внесення добрив
Як правило, методика внесення добрив під пшеничну посадку передбачає три етапи підживлення:
- у момент підготовки ґрунту до посадки - передпосівна культивація або боронування (навесні або восени, залежно від способу вирощування);
- стрічковим методом одночасно з посівом;
- протягом вегетаційного періоду (як правило, у фазі виходу в трубку або колосіння).
Перша з трьох зазначених стадій передбачає наголос на фосфорну і калійну складові підживлення. Саме подальша оранка ґрунту і заглиблення в нього мінеральних добрив забезпечать максимальну засвоюваність цих двох елементів.
Останнє підживлення необхідне для правильного формування колоса і, відповідно, забезпечення високої якості врожаю. У цей період зазвичай використовується комплексне мінеральне добриво (азотно-фосфорно-калійне), причому, якщо ґрунт сильно збіднений, кількість препарату з розрахунку на гектар має становити від 30 до 35 кг.
Заходи безпеки
Багато мінеральних добрив є високотоксичними, тому під час їх використання важливо чітко дотримуватися стандартних правил техніки безпеки. До них, зокрема, належать такі заходи:
- До роботи не можна допускати неповнолітніх дітей, а також осіб, які не пройшли комплексне медичне обстеження, курс навчання, стажування, не вислухали детального інструктажу з питань охорони праці та не склали передбачений для відповідного виду робіт іспит.
- Періодичність інструктажу при роботі з мінеральними добривами становить 1 раз на 3 місяці (стандартні норми для видів діяльності, пов'язаних із підвищеною небезпекою).
- Вид хімічного препарату, що використовується, має бути добре знайомий співробітнику, який його застосовує, насамперед, у частині токсичності речовини, її згубної дії на організм і способах нейтралізації цього впливу.
- Заборонено допускати до розпилення добрив на поля осіб, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного або медикаментозного сп'яніння.
- Під час проведення робіт із мінеральними добривами не можна приймати їжу або знімати індивідуальні засоби захисту.
- Застосовуваний у процесі внесення препаратів інструмент має бути повністю справним.
- Під час роботи слід розташовувати навантажувач із навітряного боку щодо сівалки.
- Продування засмічених труб, кранів, форсунок та іншої апаратури має здійснюватися виключно за допомогою спеціальних насосів, але в жодному разі не ротом.
- Не допускається перевищення нормативів внесення мінеральних речовин у ґрунт, а також недотримання правил щодо глибини їхнього закладення.
- Добриво полів рекомендується проводити в ранкові або вечірні години в безвітряну погоду.
Опис сажки пшениці та методи боротьби із захворюванням 
Підживлення пшениці карбамідом Високий урожай пшениці залежить від багатьох факторів. Не останню роль у цьому списку відіграє наявність поживних речовин у ґрунті та їхній оптимальний баланс. Але для того, щоб не припускатися критичних помилок, фермеру необхідно не просто заучувати стандартні графіки та норми внесення добрив на поля, а глибоко розуміти, який вплив на ріст і розвиток рослини чинить той чи інший мінеральний елемент, як проявляється його нестача та надлишок, щоб за потреби вносити уточнювальні коригування до загальноприйнятих доз та методик.
